Постанова 15.09.2023, справа № 466/10235/18, провадження № 61-6628св23, ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/113626774
У грудні 2018 року жінка (ОСОБА_5)
звернулася до суду з позовом до колишнього чоловіка (ОСОБА_2) та його батьків (ОСОБА_3,
ОСОБА_4) про визнання договору позики грошових коштів недійсним,
мотивувала позов тим, що в період перебування у шлюбі, який був розірваний 10.07.2018,
за спільні кошти набуто у власність квартиру, право власності на яку зареєстровано
на чоловіка та що вона звернулась до суду із позовом про поділ майна подружжя,
в якому просила суд визнати вказану квартиру об`єктом права спільної сумісної
власності подружжя та здійснити поділ, виходячи з рівності часток подружжя в
спільному майні. Однак, під час розгляду цивільної справи № 466/7108/18 про
поділ майна подружжя, чоловік стверджував, що квартира придбана за кошти у
сумі 50 тис. дол. США, які були позичені у його батьків ОСОБА_3
та ОСОБА_4 на підставі договору позики від 12.01.2017. Під час
розгляду цивільної справи № 466/7108/18 за її позовом про поділ майна подружжя,
вона дізналась про те, що батьки її колишнього чоловіка (ОСОБА_3 та ОСОБА_4) звернулись з позовом до свого сина ОСОБА_2 про
стягнення боргу за договором позики, переслідуючи мету позбавлення її права
власності на частку визначеної спірної квартири. Вважає, що договір позики від
12.01.2017 укладений з порушенням норм цивільного та сімейного законодавства,
без наміру створення реальних правових наслідків, оскільки грошові кошти у
розмірі 50 тис. дол., зазначені в п.1 даного договору, не були реально передані
ОСОБА_3 і ОСОБА_4 їхньому сину ОСОБА_2 для придбання квартири, яка є об`єктом
права спільної сумісної власності. У
грудні 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пред`явили в суд позов до ОСОБА_2 та
ОСОБА_1 про солідарне стягнення боргу за договором позики. Позовні вимоги
мотивовані тим, що 12 січня 2017 року між ними: ОСОБА_3, ОСОБА_4, з однієї
сторони, та їх сином - ОСОБА_7 , з другої сторони, було укладено договір
позики, згідно пункту 1 якого вони передали синові грошові кошти в розмірі 50
000 дол. США. На підтвердження отримання грошових коштів відповідачем було
надано розписку. Згідно пункту 3 цього договору грошові кошти передавались на
придбання житла - квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до п.4 договору відповідач
зобов`язувався повернути грошові кошти в повному обсязі. У
серпні 2018 року позивачі звернулись до відповідача із вимогою про
повернення позичених коштів, проте зазначена вимога залишилась без реагування. Місцевий
суд рішенням від 05.10.2022 в задоволенні позову про визнання договору
позики недійсним – відмовив, задовольнив позов про стягнення боргу за договором
позики, стягнув солідарно з сина та його колишньої дружини на
користь ОСОБА_3 , ОСОБА_4 50
000 дол. США боргу за договором позики від 12.01.2017, виходив із недоведеності
вимог про недійсність договору позики грошей, які використані на придбання
квартири в інтересах сім`ї, а тому за висновком суду першої інстанції наявні
підстави для покладення солідарного обов`язку на подружжя про повернення коштів
позикодавцям. Апеляційний суд постановою
від 03.04.2023 рішення районного суду скасував в частині стягнення грошових
коштів з ОСОБА_1 за договором позики та в частині стягнення судових витрат,
виключив з резолютивної частини слово «солідарно», у решті рішення суду першої
інстанції залишив без змін, мотивував тим, що позивачами за
об`єднаним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не доведено належними та допустимими
доказами, що передача коштів в розмірі 50 тис. дол. США була реально саме для
придбання квартири та що отримані ОСОБА_2 кошти від батьків були
використані за призначенням, а саме для придбання спірної квартири та в
інтересах сім`ї. Сам по собі факт зазначення у договорі про ціль
позики, безумовно не свідчить про те, що позика була витрачена за призначенням
користувачем грошових коштів ОСОБА_2. Ні позивачем ОСОБА_1, на відповідачем
ОСОБА_2 не надано суду доказів обізнаності дружини позичальника ОСОБА_1 про
укладення договору позики, а тому відсутні підстави для виникнення у колишнього
подружжя солідарного обов`язку щодо повернення боргу. ВС залишив касаційну
скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, вказавши, що суд
апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових
підстав кваліфікувати ОСОБА_1, як зобов`язану особу (боржника) за укладеним
ОСОБА_2 договором позики у формі розписки, оскільки згоди на його укладення
ОСОБА_1 не надавала, а факт укладення цього правочину в інтересах сім`ї та
використання отриманих за ним коштів саме в інтересах сім`ї у цій справі є
недоведеним, належними і допустимими доказами не підтверджується.
Короткі висновки:
Ø Правовий аналіз ч.4 ст.65 СК України дає підстави
для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні
договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1)
договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за
договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов
дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).
Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує
виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення
правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він
вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в
інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий
підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.
Мотиви, з яких виходить Верховний
Суд, та застосовані норми права
Ø Відповідно до ст.1046 ЦК України за
договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні
(позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а
позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів
(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір
позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених
родовими ознаками.
Ø Відповідно до вимог ст. 525, 526, 1049 ЦК України позичальник
зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, визначеному
договором і одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.
Ø У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач
повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового
зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047
ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем
правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності
документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його
умов.
Ø Відповідно до ч.3 ст.61 СК України якщо одним із подружжя
укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар,
виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної
власності подружжя.
Ø Частина 4ст.65 СК України встановлює, що договір,
укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з
подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
Ø При укладенні договорів одним із подружжя вважається,
що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на
звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що
укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за
межі дрібного побутового (ч.2 ст.65 СК України).
Ø Для укладення одним із подружжя договорів, які
потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також
договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана
письмово (ч.3 ст.65 СК України).
Ø Правовий аналіз ч.4 ст.65 СК України дає підстави
для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні
договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1)
договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за
договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов
дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).
Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує
виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення
правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він
вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в
інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий
підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.
Ø Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_2 не
надано належних і допустимих доказів про укладення договору позики в інтересах
сім`ї та використання отриманих позичальником у борг грошових коштів за цим
договором для задоволення потреб сім`ї, а саме для придбання квартири АДРЕСА_3,
а також, що ОСОБА_1 давала згоду на укладення такого договору.
Ø При цьому апеляційний суд правильно виходив
із того, що отримуючи в позику грошові кошти без згоди другого з подружжя, що
не підтверджено згодою ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 стає учасником
зобов`язальних правовідносин, особисто відповідає за повернення грошових коштів
реально чи особистим майном.
Ø Зазначене узгоджується з висновками ВС, які викладені
у постанові від 26.09.2018 у справі № 713/285/2012, у постанові ВС від 27.11.2019
у справі № 133/9228/14ц.
Ø На підставі належної оцінки наданих сторонами доказів
та встановлених на їх підставі обставин, суд апеляційної інстанції дійшов
обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати ОСОБА_1,
як зобов`язану особу (боржника) за укладеним ОСОБА_2 договором позики у формі
розписки, оскільки згоди на його укладення ОСОБА_1 не надавала, а факт
укладення цього правочину в інтересах сім`ї та використання отриманих за ним
коштів саме в інтересах сім`ї у цій справі є недоведеним, належними і
допустимими доказами не підтверджується.
Ø За таких обставин, суд апеляційної інстанції правильно
виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за
договором позики з ОСОБА_1 , як з другого з подружжя, задоволенню не
підлягають.
Ø Висновки апеляційного суду не суперечать правовим
позиціям ВС, викладених у постановах, що зазначена заявником у касаційній
скарзі.
Ø Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом
дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім
фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства,
і з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Ø Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за
необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове
рішення - без змін.
