Позбавлення батьківських прав

🔥Постанова КЦС ВС від 09.09. 2024 № 711/4773/23 (61-14026св23): 

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/121665109

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Коротун В. М.

✅Той факт, що на даний час особа проживає окремо від дітей, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у їх утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками

✔️44. Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

45. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

46. Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

47. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

48. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

49. Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

50. Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

51. Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

52. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

53. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

54. Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

55. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

56. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

57. Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

58. При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

59. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків

(див. зокрема постанови Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18,

від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року

у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17,

від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21).

60. Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

61. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

62. Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду

від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року

у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року

у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

63. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування.

64. Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав в межах розглядуваної справи.

65. Суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшли обґрунтованого висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

66. Верховний Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дітей, а тому розрив

з батьком сімейних відносин не буде відповідати інтересам дітей.

67. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняв будь-яке насильство стосовно них чи за їх присутності.

68. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини

у діях батьків.

69. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судами не встановлено.

70. Також судами не встановлено, а позивачкою не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дочками та брати участь у їх вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дітей.

71. Натомість судами встановлено наявність обставин, які свідчать про істотну обмеженість активної участі батька в житті дітей, що спричинені у тому числі й об`єктивними причинами.

72. Той факт, що на даний час ОСОБА_2 проживає окремо від дітей, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у їх утриманні та вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

73. За таких обставин суди попередніх інстанцій, з урахуванням якнайкращих інтересів дітей, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з дочками та з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, дійшли правильного висновку про відмову в позові.

74. Позбавлення батьківських прав за встановлених судами обставин не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх причинах у контексті прецедентної практики ЄСПЛ.

75. Враховуючи наведене, узагальнені доводи позивачки у касаційній скарзі про те, що відповідач не виконує своїх батьківських обов`язків з виховання дітей, самоусунувся від участі у їх житті є помилковими, оскільки не відповідають фактичним обставинам справи.

76. Судами заслухана та надана оцінка думці неповнолітньої ОСОБА_3 , і колегія суддів погоджується з такою оцінкою.

77. З цих підстав підлягають відхиленню відповідні доводи касаційної скарги, оскільки думка дитини з цього питання не може бути єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав (див. постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22).

78. ОСОБА_2 вказав про своє бажання змінити свою поведінку до виконання батьківських обов`язків, про необхідність чого його також попереджено судом у цій справі.

79. Водночас у разі відсутності позитивних змін у поведінці відповідача щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, позивачка не позбавлена права на повторне звернення до суду із позовом про позбавлення його батьківських прав.

80. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у розглядуваній справі не встановлено.

81. Посилання заявника на те, що висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо його дітей наданий за відсутності ухвали суду про його надання та складений без спілкування працівників органу опіки та піклування із дітьми, їхніми батьками та без обстеження умов проживання дітей, є безпідставними.

82. Вказаний висновок наданий органом опіки та піклування у відповідності до вимог статті 19 СК України, у ньому зазначено, що він складений на виконання вимог ухвали суду першої інстанції від 14 липня 2022 року, якою було залучено вказаний орган до участі у справі та зобов`язано надати відповідний висновок щодо вирішення спору по суті.

83. З огляду на те, що діти з лютого 2022 року разом з матір`ю проживають за кордоном, органом опіки та піклування було підготовлено висновок на підставі наявних відомостей.

84. У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі

№ 523/19706/19 заначено, що у випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливості надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

85. Доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо не дослідження доказів, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки суди належним чином виконали вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримались вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості судових рішень.

86. За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 592/14785/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, на які заявниця посилався в касаційній скарзі.

87. Незгода заявниці із судовими рішеннями, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для їх скасування.

88. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

89. Інші доводи касаційної скарги загалом аналогічні доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом надана належна оцінка, та які переважно спрямовані на переоцінку доказів у справі.

90. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

91. Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

92. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

#судовапрактика #позбавленнябатьківськихправ #висновокоргануопіки #сімейніспори 

Позбавлення батьківських прав

У справах про позбавлення батьківських прав суд повинен керуватися принципом забезпечення найкращих інтересів дитини – суддя ВС

Інститут позбавлення батьківських прав слід розглядати не лише як правову категорію, важливо розуміти його природу: що він собою являє, для чого потрібен та які наслідки спричинює. Про це сказав суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Павло Пархоменко під час круглого столу «Позбавлення батьківських прав на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України. Права батьків: “над” інтересами дитини чи “для” інтересів дитини». 

«Позбавлення батьківських прав – це, безумовно, крайній захід. Цей інститут неприпустимо використовувати лише, наприклад, для того, щоб вивезти дитину за кордон, отримати матеріальну допомогу, якісь пільги чи преференції», – наголосив суддя. 

Доповідач акцентував, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як втручання в право на повагу до сімейного життя, гарантоване ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і суд має дослідити пропорційність та обґрунтованість такого втручання.

Важливо пам’ятати, що в разі втручання в приватне сімейне життя держава має позитивні обов’язки, які повинна виконати в інтересах дитини. Тобто вирішення справи про позбавлення батьківських прав – це не виключно приватна категорія спору між батьками, а питання інтересів дитини. Тут важливе значення мають соціальні послуги держави, робота служби у справах дітей та ін. 

Павло Пархоменко зазначив, що виробити універсальний алгоритм для судді в таких випадках дуже складно, оскільки кожна справа індивідуальна, однак є певні орієнтири. 

Наприклад, аналіз рішень ЄСПЛ у справах «Алхім проти Румунії» та «Савіни проти України» дає можливість побачити певний алгоритм поведінки держави. Зокрема, для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, суду попередньо необхідно провести серйозну роботу: дослідити, чи виконала держава свої позитивні обов’язки, як вона працювала із сім’єю або одним із батьків, чи вживались інші заходи для вирішення проблеми тощо. 

Павло Пархоменко також акцентував, що розгляд справи про позбавлення батьківських прав та рішення, ухвалені за його результатами, мають особливості. Передусім у таких справах суд повинен застосовувати принцип забезпечення якнайкращих інтересів дитини й мотивувати застосування цього принципу у своєму рішенні. 

Важливе значення має обґрунтування вимог позивача та заперечень відповідача. На позивача покладається тягар доказування наявності підстав для позбавлення батьківських прав. Водночас суддя звернув увагу на постанову КЦС ВС від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, у якій зроблено висновок, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо для того, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до власної неповнолітньої дитини. Суд зауважив, що мотиви такого заперечення можуть бути різними. Наприклад, це може бути пов’язано не з прагненням турбуватися про свою дитину, а з бажанням отримати в майбутньому піклування від неї. Тому до уваги треба брати всі обставини конкретної справи.

Також Павло Пархоменко зауважив, що в судовому рішенні мають бути відображені такі елементи, як найкращі інтереси дитини, думка дитини й наслідки судового рішення для неї. 

Захід організувала Національна асоціація адвокатів України за ініціативою Комітету НААУ з питань сімейного права.

Позбавлення Батьківських прав

 Постанова КЦС ВС від 01.08.2024 № 761/25311/20-ц (61-3153св24):

Суддя-доповідач: Олійник А. С.

Лише сам факт образи, або емоційного несприйняття батька дитиною, що стало наслідком конфліктів між сторонами у справі та, зокрема, впливу думки матері на сприйняття сином батька (встановлено психологом), не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Проте це вказує на необхідність налагодження стосунків між сином і батьком, та за можливості застосування сімейної медіації

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У пукнтах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE), заява № 10383/09, пункт 100, ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 51).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг вказувати про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (HUNT c. UKRAINE), заява № 31111/04, пункти 57, 58).

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суд апеляційної інстанції відмовивши в позові, керувався тим, що позивачка не надала переконливих доказів свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками чи жорстокого поводження з дитиною, врахував, що відповідач не міг бачитись із сином, зокрема і завдяки діям позивачки, батько вчиняє дії для налагодження контакту та зацікавлений в участі у житті дитини.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання.

Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позбавлення батьківських прав скасовує зв`язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт. Поділ сім`ї є дуже серйозним втручанням ( рішення ЄСПЛ від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» (Haddad v. Spain), заява № 16572/17, пункт 54).

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява N 39948/06, пункт 49, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Позбавлення особи батьківських прав є особливо далекосяжним заходом, який позбавляє одного з батьків сімейного життя з дитиною, і не відповідає меті їх возз`єднання. Ця сфера особливо потребує захисту від свавільного втручання (рішення ЄСПЛ від 08 січня 2013 року у справі «S.S. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 96).

Позбавлення одного з батьків батьківських прав щодо дітей є втручання у його право на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням, якщо воно не здійснюється «відповідно до закону», не переслідує одну із законних цілей згідно з пунктом 2 статті 8 і може вважатися необхідним у демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2015 року у справі «Йованович проти Швеції» (Jovanovic v. Sweden), заява № 10592/12, пункт 74, від 08 січня 2013 року у справі «С. С. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 79).

Суд першої інстанції, ухваливши рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, посилався на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України, і те, що його застосування переслідує мету захисту прав дитини та є необхідним.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, провадження № 61-13923св23).

Верховний Суд зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що: відповідач тривалий час перебував за кордоном у зв`язку з роботою як почесний консул (т. 1, а. с. 201-203); відповідач звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної державної адміністрації із заявою про встановлення способу та порядку участі у вихованні сина, яке розпорядженням Шевченківської районної в місті Києва державної адміністрації від 10 липня 2020 року № 365 розглянуто та визначено порядок його участі у вихованні сина; між сторонами склалися конфліктні стосунки; відсутні факти вчинення домашнього насильства щодо сина, що підтверджено листом Шевченківського управління поліції ГУНП у місті Києві від 12 березня 2021 року № 3703/125/50-2021 та рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у справі № 761/45762/19, яким заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно нього щодо заборони з`являтися чи наближатися до дитини, розшукувати дитину, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею залишено без задоволення; ОСОБА_3 надав відповідь психологу (висновок психологічного обстеження від 28 лютого 2020 року № 30), що гарно проводив час із батьком влітку 2019 року, проте в подальшому згадав конфліктну ситуацію між батьками.

Водночас, якщо досить тривала бездіяльність батька (у справі, що переглядав ЄСПЛ - понад 7 років) призвела до розриву зв`язків між ним та його сином і, таким чином, сприяла позбавлення його батьківських прав, то ЄСПЛ погоджується з рішеннями національних судів про обґрунтованість застосування крайньої міри втручання у право батька на повагу до сімейного життя та превалювання інтересів дитини над інтересами батька (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі«Ілля Лапін проти Росії» (ILYA LYAPIN v. RUSSIA), заява № 70879/11, пункт 54)

З наданих позивачкою доказів суд апеляційної інстанції не встановив свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків стосовно виховання дитини, абсолютної байдужості батька до дитини, фактів заподіяння шкоди дитині, або того, що він становив загрозу для здоров`я та розвитку сина.

Посилання у висновку органу опіки і піклування на слова дитини про жорстоке поводження батька не підтверджені матеріалами справи та спростовуються рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у справі № 761/45762/19.

Верховний Суд зауважує, що у цій справі суд апеляційної інстанції не встановив, що відсутність зав`язків між батьком і дитиною була спричинена власною бездіяльністю і пасивністю відповідача, з огляду на перешкоди і конфліктну ситуацію між ним і позивачкою, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З огляду на вказане втручання у право відповідача на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції не відповідає критерію «відповідно до закону», що правильно встановив суд апеляційної інстанції, тому немає необхідності оцінювати його на предмет відповідності іншим критеріям.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20.

У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім`ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).

Держава має позитивні зобов`язання сприяти возз`єднанню сім`ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v. NORWAY), № 37283/13, пункт 209).

ЄСПЛ у рішенні від 25 лютого 2020 року у справі «Ю. І. проти Росії» (Y.I. v. RUSSIA), заява № 68868/14, пункт 87, зазначив, що держава через її уповноважені органи до того, як ухвалює кардинальні рішення, які спрямовані на розділення сім`ї, має попереджати батька про його поведінку, зокрема щодо неучасті у житті дитини, та наслідки, які вона може мати для нього.

Верховний Суд зазначає, що після звернення заявниці і до надання вказаного висновку орган опіки і піклування не попереджав батька про його поведінку та наслідки, зокрема і крайні, які вона може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дитини, не оцінив обставини неучасті батька у вихованні дитини, та заходи, які відповідач вчинив для налагодження стосунків, а виконав лише функцію констатації факту неучасті батька у житті дитини та рекомендував до застосування крайній спосіб обмеження права батька на участь у житті та вихованні дитини.

З огляду на вказане, з урахуванням обставин, встановлених і врахованих судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висновок органу опіки і піклування суперечить інтересам дитини на повноцінну сім`ю та увагу від обох батьків, та інтересам батька, поведінка якого вказує на бажання повністю змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків та небайдужість до долі сина і намагання налагодити стосунки між ним, позивачкою та сином.

Неактивність або певна бездіяльність відповідача як батька, що пов`язана, зокрема з об`єктивними обставинами (робота за кордоном) та перешкодами, які чинила позивачка (намагання заборонити будь-які контакти із сином шляхом встановлення заборонного припису) з урахуванням наведеного вище не може вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері/батька особи, яку вони вважають «кращим батьком/матір`ю» для дитини не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків.

Щодо посилання заявниці, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги думку ОСОБА_3 , викладену у висновку органу опіки і піклування, стосовно його бажання, щоб відповідача позбавили батьківських права, Верховний Суд зазначає таке.

Хоча прецедентна практика ЄСПЛ і Верховного Суду вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, яким необхідно приділяти належну увагу, не обов`язково є достатніми, щоб переважити інтереси батьків, особливо щодо регулярних контактів зі своїми дітьми (рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «K.B. та інші проти Хорватії» (K.B. AND OTHERS v. CROATIA), заява № 36216/13, пункт 143).

Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не варто тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без урахування будь-яких інших факторів і проведення експертизи для визначення їхніх інтересів (рішення ЄСПЛ від 09 травня 2006 року у справі «C. Проти Фінляндії» (C. v. Finland), заява № 18249/02, пункти 57-59). Такі інтереси зазвичай вимагають збереження зв`язків дитини з її сім`єю, за винятком випадків, коли це завдасть шкоди її здоров`ю та розвитку (рішення ЄСПЛ від 06 липня 2010 року у справі «Нойлінгер і Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), заява № 41615/07, пункт 136).

Суд апеляційної інстанції, оцінивши думку дитини, керувався тим, що згідно з висновком психологічного обстеження від 28 лютого 2020 року № 30 дитина залучена у конфлікт між батьками, у своєму ставленні до батька орієнтується на матір та її родину, під час зустрічей зі спеціалістом ОСОБА_3 неодноразово розповідав факти про батька, які йому відомі зі слів матері чи інших дорослих.

Відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2020 року в справі № 753/9433/17, провадження № 61-3462св20.

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

У справі, що переглядається, суди не встановили будь-якої реальної загрози від відповідача як батька благополуччю його сина, водночас лише сам факт образи, або емоційного несприйняття батька дитиною із серпня 2019 року, що стало наслідком конфліктів між сторонами у справі та, зокрема, впливу думки матері на сприйняття сином батька (встановлено психологом), не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Проте це вказує на необхідність налагодження стосунків між сином і батьком, та за можливості застосування сімейної медіації, що роз`яснив сторонам суд апеляційної інстанції.

Отже, позбавлення батьківських прав батька, який не відмовляється від виконання своїх батьківських обов`язків, а навпаки бажає спілкуватись та бачитись з дитиною, не втратив інтересу до дитини, до участі у її вихованні та має намір і вчиняє дії для відновлення з нею відносин не відповідатиме інтересам ОСОБА_3 .

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18.

Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19, провадження № 61-19984св21 (встановлено, що батько ухиляється від виконання та свідомо нехтує його обов`язками щодо виховання дітей з їхнього народження, був обізнаний про тяжку хворобу і смерть матері, але не вчиняв будь-яких дій щодо налагодження контакту з дітьми та щодо їхнього утримання і виховання), сформульовані за інших фактичних обставин, тому не є застосовними у справі, що переглядається.

Посилання заявниці на незастосування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 459/3411/18, про те, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення батьківських прав не вказує на його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку, є безпідставним, оскільки у вказаній справі суди виходили з фактичних обставин, зокрема застосування батьком насильства до дитини, що спричинило дитині тілесні ушкодження.

Загальноправові висновки, викладені у вказаних постановах Верховного Суду про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який застосовується лише у виняткових випадках за наявності достатніх та переконливих доказів, узгоджуються з висновками суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається.

Власна інтерпретація позивачкою обставин справи та юридичного змісту норм права, яка не збігається з висновками суду апеляційної інстанції, не є доказом помилковості висновків суду. Доводи касаційної скарги фактично зводяться до тих самих доводів, які були заявлені у позові та відзиві на апеляційну скаргу у цій справі і яким суд апеляційної інстанції надав повну та належну оцінку. Ці доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

#судовапрактика #позбавленнябатьківськихправ #сімейніспори

Позбавлення батьківських прав

Постанова КЦС ВС від 01.08.2024 № 761/25311/20-ц (61-3153св24):

Суддя-доповідач: Олійник А. С.

Лише сам факт образи, або емоційного несприйняття батька дитиною, що стало наслідком конфліктів між сторонами у справі та, зокрема, впливу думки матері на сприйняття сином батька (встановлено психологом), не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Проте це вказує на необхідність налагодження стосунків між сином і батьком, та за можливості застосування сімейної медіації

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У пукнтах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (MAMCHUR v. UKRAINE), заява № 10383/09, пункт 100, ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 51).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг вказувати про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (HUNT c. UKRAINE), заява № 31111/04, пункти 57, 58).

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суд апеляційної інстанції відмовивши в позові, керувався тим, що позивачка не надала переконливих доказів свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками чи жорстокого поводження з дитиною, врахував, що відповідач не міг бачитись із сином, зокрема і завдяки діям позивачки, батько вчиняє дії для налагодження контакту та зацікавлений в участі у житті дитини.

Верховний Суд зазначає, що з огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання.

Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позбавлення батьківських прав скасовує зв`язок одного з батьків з дитиною і позбавляє його всіх батьківських прав щодо неї, у тому числі права на контакт. Поділ сім`ї є дуже серйозним втручанням ( рішення ЄСПЛ від 18 червня 2019 року у справі «Хаддад проти Іспанії» (Haddad v. Spain), заява № 16572/17, пункт 54).

У рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява N 39948/06, пункт 49, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Позбавлення особи батьківських прав є особливо далекосяжним заходом, який позбавляє одного з батьків сімейного життя з дитиною, і не відповідає меті їх возз`єднання. Ця сфера особливо потребує захисту від свавільного втручання (рішення ЄСПЛ від 08 січня 2013 року у справі «S.S. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 96).

Позбавлення одного з батьків батьківських прав щодо дітей є втручання у його право на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням, якщо воно не здійснюється «відповідно до закону», не переслідує одну із законних цілей згідно з пунктом 2 статті 8 і може вважатися необхідним у демократичному суспільстві (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2015 року у справі «Йованович проти Швеції» (Jovanovic v. Sweden), заява № 10592/12, пункт 74, від 08 січня 2013 року у справі «С. С. проти Словенії» (S.S. v. SLOVENIA), заява № 40938/16, пункт 79).

Суд першої інстанції, ухваливши рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, посилався на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України, і те, що його застосування переслідує мету захисту прав дитини та є необхідним.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, провадження № 61-13923св23).

Верховний Суд зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що: відповідач тривалий час перебував за кордоном у зв`язку з роботою як почесний консул (т. 1, а. с. 201-203); відповідач звернувся до Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної державної адміністрації із заявою про встановлення способу та порядку участі у вихованні сина, яке розпорядженням Шевченківської районної в місті Києва державної адміністрації від 10 липня 2020 року № 365 розглянуто та визначено порядок його участі у вихованні сина; між сторонами склалися конфліктні стосунки; відсутні факти вчинення домашнього насильства щодо сина, що підтверджено листом Шевченківського управління поліції ГУНП у місті Києві від 12 березня 2021 року № 3703/125/50-2021 та рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у справі № 761/45762/19, яким заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно нього щодо заборони з`являтися чи наближатися до дитини, розшукувати дитину, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися з нею залишено без задоволення; ОСОБА_3 надав відповідь психологу (висновок психологічного обстеження від 28 лютого 2020 року № 30), що гарно проводив час із батьком влітку 2019 року, проте в подальшому згадав конфліктну ситуацію між батьками.

Водночас, якщо досить тривала бездіяльність батька (у справі, що переглядав ЄСПЛ - понад 7 років) призвела до розриву зв`язків між ним та його сином і, таким чином, сприяла позбавлення його батьківських прав, то ЄСПЛ погоджується з рішеннями національних судів про обґрунтованість застосування крайньої міри втручання у право батька на повагу до сімейного життя та превалювання інтересів дитини над інтересами батька (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі«Ілля Лапін проти Росії» (ILYA LYAPIN v. RUSSIA), заява № 70879/11, пункт 54)

З наданих позивачкою доказів суд апеляційної інстанції не встановив свідомого ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків стосовно виховання дитини, абсолютної байдужості батька до дитини, фактів заподіяння шкоди дитині, або того, що він становив загрозу для здоров`я та розвитку сина.

Посилання у висновку органу опіки і піклування на слова дитини про жорстоке поводження батька не підтверджені матеріалами справи та спростовуються рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2019 року у справі № 761/45762/19.

Верховний Суд зауважує, що у цій справі суд апеляційної інстанції не встановив, що відсутність зав`язків між батьком і дитиною була спричинена власною бездіяльністю і пасивністю відповідача, з огляду на перешкоди і конфліктну ситуацію між ним і позивачкою, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З огляду на вказане втручання у право відповідача на повагу до сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції не відповідає критерію «відповідно до закону», що правильно встановив суд апеляційної інстанції, тому немає необхідності оцінювати його на предмет відповідності іншим критеріям.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (частина четверта статті 19 СК України).

Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20.

У своїй практиці ЄСПЛ керується тим, що необхідно зробити все можливе, щоб зберегти особисті стосунки між батьками і дітьми та, якщо це доречно, «відновити» сім`ю (рішення від 10 січня 2017 року у справі «Кацпер Новаковський проти Польщі» (Kacper Nowakowski v. Poland), заява № 32407/13, пункт 75).

Держава має позитивні зобов`язання сприяти возз`єднанню сім`ї (рішення ЄСПЛ від 10 вересня 2019 року у справі «Странд Лоббен та інші проти Норвегії» (STRAND LOBBEN AND OTHERS v. NORWAY), № 37283/13, пункт 209).

ЄСПЛ у рішенні від 25 лютого 2020 року у справі «Ю. І. проти Росії» (Y.I. v. RUSSIA), заява № 68868/14, пункт 87, зазначив, що держава через її уповноважені органи до того, як ухвалює кардинальні рішення, які спрямовані на розділення сім`ї, має попереджати батька про його поведінку, зокрема щодо неучасті у житті дитини, та наслідки, які вона може мати для нього.

Верховний Суд зазначає, що після звернення заявниці і до надання вказаного висновку орган опіки і піклування не попереджав батька про його поведінку та наслідки, зокрема і крайні, які вона може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дитини, не оцінив обставини неучасті батька у вихованні дитини, та заходи, які відповідач вчинив для налагодження стосунків, а виконав лише функцію констатації факту неучасті батька у житті дитини та рекомендував до застосування крайній спосіб обмеження права батька на участь у житті та вихованні дитини.

З огляду на вказане, з урахуванням обставин, встановлених і врахованих судом апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що висновок органу опіки і піклування суперечить інтересам дитини на повноцінну сім`ю та увагу від обох батьків, та інтересам батька, поведінка якого вказує на бажання повністю змінити ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків та небайдужість до долі сина і намагання налагодити стосунки між ним, позивачкою та сином.

Неактивність або певна бездіяльність відповідача як батька, що пов`язана, зокрема з об`єктивними обставинами (робота за кордоном) та перешкодами, які чинила позивачка (намагання заборонити будь-які контакти із сином шляхом встановлення заборонного припису) з урахуванням наведеного вище не може вважатися достатньою підставою для того, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Особисті конфліктні відносини між батьками чи наявність у житті матері/батька особи, яку вони вважають «кращим батьком/матір`ю» для дитини не можуть шкодити правам дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і забезпечення її найкращих інтересів з боку біологічних батьків.

Щодо посилання заявниці, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги думку ОСОБА_3 , викладену у висновку органу опіки і піклування, стосовно його бажання, щоб відповідача позбавили батьківських права, Верховний Суд зазначає таке.

Хоча прецедентна практика ЄСПЛ і Верховного Суду вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, яким необхідно приділяти належну увагу, не обов`язково є достатніми, щоб переважити інтереси батьків, особливо щодо регулярних контактів зі своїми дітьми (рішення ЄСПЛ від 14 березня 2017 року у справі «K.B. та інші проти Хорватії» (K.B. AND OTHERS v. CROATIA), заява № 36216/13, пункт 143).

Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не варто тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без урахування будь-яких інших факторів і проведення експертизи для визначення їхніх інтересів (рішення ЄСПЛ від 09 травня 2006 року у справі «C. Проти Фінляндії» (C. v. Finland), заява № 18249/02, пункти 57-59). Такі інтереси зазвичай вимагають збереження зв`язків дитини з

♻️Чи можна позбавити батьківських прав після досягнення дитиною 18 років⁉️

telegram: https://t.me/glossema/1558

Постанова ОП КЦС ВС від 29.01.2024 в справі № 185/9339/21

https://reyestr.court.gov.ua/Review/117043621

❗️Приписами чинного законодавства, яке регулює сімейні правовідносини, зокрема відносини батьків та дітей, визначене коло взаємних прав і обов’язків батьків і дітей.

❇️Вочевидь, переважна кількість батьківських прав та обов’язків стосується дитини до досягнення нею повноліття, проте й після досягнення дитиною повноліття правовий зв’язок між батьками та їхніми дітьми не припиняється, батьківські права продовжують існувати.

❗️Досягаючи повноліття, особа втрачає правовий статус дитини в розумінні закону, проте сімейні відносини між батьком/матір’ю та сином/дочкою після досягнення дитиною повноліття не припиняються, між ними зберігається правовий зв’язок як батьків та дитини. Це відповідно означає й існування між ними взаємних особистих немайнових та майнових прав і обов’язків, які є чинними впродовж усього життя, а окремі з них – навіть після смерті одного з них.

‼️Тож навіть після досягнення дитиною повноліття батьки, які не позбавлені батьківських прав стосовно такої дитини, зберігають певні права та обов’язки щодо неї, які ґрунтуються на їх кровному спорідненні. Із повноліттям дитини «з’являються» права батьків на утримання з боку повнолітніх сина/дочки та виникають відповідні кореспондуючі їм обов’язки. Батьки, не позбавлені батьківських прав є спадкоємцями за законом своєї дитини.

♨️Таке нормативне регулювання сімейних відносин між батьками та повнолітніми сином/дочкою є втіленням моральних засад суспільства, за яких батько та матір, які належно виконували свої обов’язки щодо власної дитини протягом тривалого часу (від народження і до досягнення дитиною повноліття, а в певних випадках навіть після досягнення повноліття), мають право на утримання від повнолітніх сина/дочки, а також на спадкування за законом.

⚠️Відповідно, позбавлення матері чи батька батьківських прав стосовно їхньої дитини, за умови доведеності факту невиконання ними своїх батьківських обов’язків, унеможливлює існування, зокрема, права на утримання та спадкування в майбутньому, та відповідатиме принципам розумності й справедливості.

📌Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття.

✂️З огляду висновки в цій справі, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що існують підстави для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року в справі № 219/3759/2014-ц (провадження № 61-48685св18)  (https://reyestr.court.gov.ua/Review/84481593)та від 01 лютого 2023 року в справі № 761/6749/20 (провадження № 61-8129св22), (https://reyestr.court.gov.ua/Review/109018783) постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 686/16902/20 (провадження № 61-11412св21). (https://reyestr.court.gov.ua/Review/100240355)