Участь у вихованні дитини

🔥Постанова КЦС ВС від 09.02.2022 № 263/13178/18 (61-13898св21):

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/103402452

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Краснощоков Є. В.

✅В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи

✔️Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина перша статті 2 СК України).

Відповідно до частин четвертої - шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою

є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати

з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171СК України)

У частинах першій - третій статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися

з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частин першої - другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного

з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

У статті 152 СК України передбачено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов`язків щодо неї. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Тлумачення наведених норм СК України дає підстави для висновку, що спори у справах щодо способу участі одного з батьків у спілкуванні та вихованні дитини є спорами між батьками (особами, які їх замінюють), які вирішуються лише за участю спеціального суб?єкта - органу опіки та піклування. Тому справи щодо способу участі одного з батьків у спілкуванні та вихованні дитини згідно закону не вважаються такими, у яких діти особисто беруть участь.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦПК України).

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою

з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Вказана норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. У разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи (частин п?ята статті 411 ЦПК України).

Апеляційний суд під час нового розгляду справи не врахував висновків Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2021 року, в зв`язку з якими скасовано постанову Донецького апеляційного суду від 02 червня 2020 року, відповідно до якого спір у цій справі виник із відносин, у яких неповнолітній ОСОБА_3 особисто не бере участь, та повторно помилково розглянув по суті апеляційну скаргу неповнолітнього ОСОБА_3 , поданої ним як особою, яка не брала участі у справі. Тому у разі з`ясування, що рішенням суду першої інстанції питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_3 не вирішувалося, апеляційному суду необхідно було закрити апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, а не переглядати оскаржуване рішення суду першої інстанції по суті.

УЧАСТЬ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ

🔥Постанова КЦС ВС від 24.01.2024 № 450/4288/21 (61-12432св23):  

📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/116541698?from=%22450%2F4288%2F21%20%22

👨‍⚖️Суддя-доповідач: Литвиненко І. В.

✅При вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини

✔️Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 142 СК України діти мають рівні права та обов`язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Згідно зі статтею 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частинами першою-третьою статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню .

Стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

З огляду на статтю 158 СК України, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов`язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

На підставі статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Частиною другою статті 159 СК України встановлено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Положеннями статті 19 СК України визначено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування.

Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду.

У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви.

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України                     27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Врахувавши розумний баланс на участь обох батьків у вихованні дитини, а також запропонований ОСОБА_1 порядок побачення та його участі у вихованні дитини, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог              ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про неврахування судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах - право дитини висловлювати свою думку та право на врахування думки дитини щодо питань, які стосуються її життя, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі                               № 447/2136/20, не заслуговують на увагу, з таких підстав.

У постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 447/2136/20 Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що суду слід надати оцінку наявним у справі доказам, а саме: рішенню Виконавчого комітету Новороздільської міської ради Львівської області від 03 вересня 2019 року № 237, висновку психодіагностичного обстеження дитини, наданому                                             КЗ ЛОР «Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер», показаннями свідків та психологів у їх сукупності та у взаємозв`язку з висновком органів поліції, куди повинна бути направлена заява ОСОБА_8 щодо неправомірних дій ОСОБА_9 стосовно малолітньої дитини, а також виходячи з якнайкращих інтересів дитини.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові                              від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Таким чином, викладені в оскаржуваних судових рішеннях в цій справі висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам, сформульованим у вищенаведеній постанові суду касаційної інстанції, на які посилається заявник в касаційній скарзі, так як суди виконали свій обов`язок щодо встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову.

Посилання у касаційній скарзі на відсутність висновку органу опіки та піклування суд касаційної інстанції також відхиляє з таких підстав.

З матеріалів справи встановлено, що розпорядженням Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області від 11 серпня 2021 року № 97/1 встановлено ОСОБА_1 тимчасовий порядок побачень з малолітнім сином ОСОБА_3 ,                                 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в присутності матері дитини ОСОБА_2 , а саме: 14 серпня, 22 серпня, 28 серпня, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Години побачень узгоджувати за попередньою домовленістю з матір`ю в телефонному режимі із урахуванням режиму дня дитини; ОСОБА_2 не створювати перешкод у побаченнях батька з сином.

Також ухвалою Львівського апеляційного суду від 30 березня 2023 року витребувано у комісії з питань захисту прав дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області висновок щодо способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На виконання вимог вищезгаданої ухвали комісія з питань захисту прав дітей Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області повідомила, що не може надати об`єктивного висновку щодо способу участі ОСОБА_1 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки мати малолітнього ОСОБА_2 перебуває за межами України.

Відповідно до частин, четвертої, п`ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).

Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду                                 від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19 (провадження № 61-12112сво22)).

Отже, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів у цій справі не суперечать правовим висновкам, викладеним у вищенаведеній постанові суду касаційної інстанції, на яку послався заявник у касаційній скарзі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи, не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів та встановлення нових обставин.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

#судовапрактика #участьувихованнідитини #сімейніспори 

УЧАСТЬ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ

Постанова КЦС ВС від 26.10.2023 №233/418/22 (61-11951св23), https://reyestr.court.gov.ua/Review/114513306, Суддя-доповідач: Фаловська І. М.

---

Короткі висновки:

існування між сторонами неприязних стосунків ускладнює погодження ними форм та методів спілкування з дитиною, тож зобов`язання матері не чинити відповідні перешкоди батьку дитини, визначене судовим рішенням, сприятиме розумінню того, що права кожного з батьків є рівними.

---

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав посилається на те, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Зазначає, що, на його думку, найкращим інтересам дитини буде відповідати графік спілкування з дитиною, але без обов`язкової присутності матері під час побачень, оскільки це може призвести до потенційних сварок між батьками, що унеможливить налагодженню нормального контакту між батьком та сином.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Україною 27.02.1991 (далі - Конвенція про права дитини), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч.3 ст.9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У статті 7 Конвенції про права дитини передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Згідно зі ст.141 СК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з ч.1, 2 ст.159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини (ч.8 ст.7 СК України, ст.11 Закону України «Про охорону дитинства).

Згідно з ч.2 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував ЄСПЛ, практика якого відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» і ч.4 ст.10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07.08.1996 у справі «Йогансен проти Норвегії»).

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13) йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини, а вже тільки потім - права її батьків.

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
Подібний висновок викладений у постановах ВС від 19.01.2022 у справі № 189/68/20 (провадження №61-16244св21), від 08.02.2023 у справі № 334/1202/20 (провадження № 61-7951св22), від 15.08.2023 у справі № 759/4170/20 (провадження № 61-3420св23).
Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Суди попередніх інстанцій, встановлюючи порядок участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взяли до уваги поведінку батька, спрямовану на участь у вихованні і житті сина, та доведеність факту перешкоджання ОСОБА_2 спілкуванню ОСОБА_1 з дитиною.
Відповідно до ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1 ст.80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відсутності необхідності у присутності матері під час спілкування батька з сином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що присутність матері під час спілкування позивача з дитиною не є доцільною за наявності встановлених неприязних стосунків між позивачем та відповідачкою. Колегія суддів вважає, що проведення зустрічей батька із сином виключно у присутності матері є необґрунтованим, оскільки такі вимоги обмежують права батька та дитини на безперешкодне особисте спілкування. Доводи заявниці про наявність обставин, за яких їх з позивачем син не міг би спілкуватись з батьком за її відсутності і, що такі побачення можуть негативно вплинути на розвиток дитини, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки є недоведеними. Посилання ОСОБА_2 на зазначені обставини без надання належних доказів та за відсутності протипоказань у спілкуванні батька та сина є безпідставними.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про визначений спосіб участі батька у вихованні та безперешкодному спілкуванні із сином за встановленим графіком та вважає, що апеляційний суд врахував інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений у положеннях міжнародних норм та норм законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, поведінку батька та його активне бажання брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїм сином.
Правильними є висновки апеляційного суду про можливість визначення порядку періодичних тимчасових побачень батька з дитиною без присутності матері, оскільки право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам. Подібний висновок викладений у постанові ВС від 07.06.2023 у справі № 607/2272/22 (провадження № 61-2215св23).
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 577/3878/21 (провадження № 61-8759св22), колегія суддів зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 у справі № 577/3878/21 (провадження № 61-8759св22) зазначив, що «апеляційний суд погодився з рішенням суду в частині зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди відповідачу у спілкуванні з дитиною. Апеляційний суд зазначив, що наслідки особистого конфлікту між батьками негативно впливають на дитину та не сприяють якнайкращому задоволенню її інтересам, які мають пріоритет над інтересами батьків. Натомість існування між сторонами неприязних стосунків ускладнює погодження ними форм та методів спілкування з дитиною, тож зобов`язання матері не чинити відповідні перешкоди батьку дитини, визначене судовим рішенням, сприятиме розумінню того, що права кожного з батьків є рівними. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з таким висновком судів, адже такий спосіб участі батька у вихованні сина та спілкуванні з ним у повній мірі відповідатиме інтересам дитини, забезпечує справедливу рівновагу між інтересами дитини та батьків, а також рівність прав батьків щодо дитини».
Таким чином, обґрунтування, наведене заявником в касаційній скарзі, не свідчить про помилковість застосування апеляційним судом норм матеріального права, оскільки викладені в оскаржуваному судовому рішенні в цій справі висновки суду не суперечать правовим висновкам, сформульованим у вищенаведеній постанові Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про неможливість в умовах воєнного стану спілкування дитини з батьком без присутності матері, колегія суддів відхиляє, оскільки позбавлення батька можливості спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, за відсутності обставин, які б давали підстави для висновку, що таке спілкування перешкоджає нормальному розвитку дитини, є порушенням гарантованого законом права батька на рівне з матір`ю дитини право на спілкування та участь у її вихованні. Батьки мають налагодити співпрацю з метою забезпечення належного контакту між кожним із них з дитиною, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу, керуючись передусім найкращими інтересами дитини.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду за приписами статті 400 ЦПК України.
Велика палата у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів, ВС виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, в загальному зводяться до переоцінки доказів.

ЄСПЛ вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10.02.2010).

Відтак, наведені ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Скрипченко Д. В., у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами та не доводять порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а колегія суддів не встановила фундаментальних порушень, допущених судами при розгляді спору у даній справі.

На думку судової колегії, судове рішення, що переглядається, є достатньо мотивованим.