Постанова Верховного Суду від 14.12.2023
у справі №127/20368/21
Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування
спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця
проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських
прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських
прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних
підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти
вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта
статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Тлумачення вказаної норми свідчить, що законодавець поклав
на суд обов'язок при вирішенні таких спорів враховувати як факти вчинення
домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини.
Тобто у разі посилання учасників сімейного спору на факти
вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти,
чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності.
1. Обставини
справи
Батько звернувся
до суду з позовом, у якому просив визначити місце проживання дитини разом з
ним, мотивуючи це тим, що матір ухиляється від виконання обов'язків щодо
утримання та виховання сина, не піклується про нього, його фізичний і духовний
розвиток, не спілкується з ним, не надає доступу до культурних та інших
духовних цінностей. Відповідач висловлює своє небажання щодо утримання сина
належним чином, посилаючись на відсутність коштів і неможливість їх заробити.
На час звернення
з позовом син проживає разом із позивачем і перебуває на його утриманні.
Відповідачка
подала зустрічний позов про визначення місця проживання дитини з нею,
обґрунтовуючи його тим, що наприкінці червня 2021 року вони з позивачем
домовилися про те, що деякий час син буде проживати з ним, оскільки вона
потребувала стаціонарного лікування.
Після закінчення
лікування вона неодноразово зверталася до позивача з проханням повернути їй
сина, однак він спочатку просив відтермінувати повернення їй сина, а надалі
категорично відмовився від цього, погрожуючи насильством.
2.
Рішення судів першої та апеляційної
інстанцій
Рішенням суду
першої інстанції у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов
відповідачки задоволено. Рішення суду мотивоване тим, що суд, визначаючи місце
проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, з урахуванням
найкращих інтересів дитини визначив місце проживання з матір'ю. На час
ухвалення рішення судом не встановлено обставин, які б давали підстави для
висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш
позитивний вплив на дитину.
Постановою
апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове
рішення, яким первісний позов задоволено.
Постанова суду
апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не з'ясував
повною мірою всі обставини, які мають значення для справи. Апеляційний суд за клопотанням
сторін допитав малолітню дитину в присутності законних представників і
педагога. Дитина пояснила, що проживає тривалий час з батьком. Маму впізнає,
бажає спілкуватися з нею. Пояснила, що мати не дзвонить до неї, до садочка не
приходила, до дошколярика теж. З мамою тривалий час не бачиться та не
спілкується. Спілкуватися з мамою дитині ніхто не забороняє.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального 16 права, просила скасувати постанову апеляційного суду та направити справу на новий апеляційний розгляд.
Касаційна скарга
мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що на цей час позивач продовжує
незаконно утримувати сина та чинити перешкоди у побаченні і спілкуванні її з
дитиною. Внаслідок таких незаконних дій батька дитини були втрачені емоційні
зв'язки матері й сина. Тривале проживання дитини з батьком не може бути
безумовною підставою для визначення місця проживання сина саме з ним. Верховний
Суд касаційну скаргу задовольнив частково, рішення судів попередніх інстанцій
скасував, справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування
свого рішення зазначив, що Європейський суд з прав людини
зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага,
у дотриманні якої особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини,
які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, №31111/04,
§ 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні
основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати
дві умови: по- перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її
зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною
або явно неблагополучною;
по-друге, у якнайкращих інтересах
дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому
середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015
року).
Європейський суд
з прав людини вказав, що «питання домашнього насильства, яке може
проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального,
економічного, емоційного або словесного насильства, виходить за межі обставин
конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи
іншою мірою стосується всіх держав- членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має
місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем» (див.
рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше
стосуватися жінок, Суд визнає, що і чоловіки можуть бути потерпілими від
домашнього насильства, і діти теж прямо чи опосередковано часто стають
жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів
домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не
були окремі епізоди, національні органи влади зобов'язані оцінити ситуацію
загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див. mutatis mutandis, рішення
у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), заява №1870/05, пункти 71 і 89, від 13
жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати
особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно,
економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний
ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на
повсякденне життя потерпілого (див. mutatis mutandis, згадані
рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини», пункт 46,
та «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само). Якщо
встановлено, що конкретна особа була постійним об'єктом знущань і є
вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні
інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для
протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню
(див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії», заява №41526/10, пункти 92
і 93 та 147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти
України» (Irina
Smirnova v. Ukraine), там само)
(LEVCHUK v. UKRAINE, №17496/19, § 78, 80, ЄСПЛ,
від 03 вересня 2020 року).
Під час розгляду судом та/або органом
опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини,
визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та
поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які
позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе
не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до
уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її
присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та
протидію домашньому насильству»).
Тлумачення вказаної норми свідчить, що
законодавець поклав на суд обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з
батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання
дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною
матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від
особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення
суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і
за присутності дитини.
Тобто у разі посилання учасників сімейного
спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково
слід перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її
присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання
про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини.
Аналогічні висновки містяться у постанові
Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі №757/33742/19-ц (провадження
№61-21029св21).
Рішенням суду першої інстанції у справі
№127/35461/21 заяву відповідачки, за участю заінтересованої особи позивача про видання
обмежувального припису задоволено, який видано позивачу на строк 6 місяців із
такими заборонами: заборонено наближатися на визначену відстань до місця
проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування
відповідача; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати відповідача,
якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому позивачу,
переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести
листування, телефонні переговори з відповідачем або контактувати з нею через
інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
У рішенні суду першої інстанції у справі
№127/35461/21 встановлено, що позивач висловлювався нецензурною лайкою,
завдавав відповідачці тілесних ушкоджень, що було підставою для звернення
останньої до правоохоронних органів.
Суди не врахували, що законодавець поклав
на суд обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні
дитини враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так
і за присутності дитини. Тобто у разі посилання учасників сімейного спору на
факти вчинення одним з учасників домашнього насильства обов'язково необхідно
перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її
присутності. Зазначені обставини належить також перевіряти при вирішенні
питання про визначення місця проживання дитини.
Суди не перевірили тверджень відповідачки
про вчинення позивачем домашнього насильства відносно неї. Апеляційний суд за
відсутності законних підстав вказав, що справа була розглянута за відсутності
правопорушника і в суді апеляційної інстанції позивач пояснив, що йому невідомо
про обставини зазначеної справи.
Суди не надали належної правової оцінки
обставинам, встановленим рішенням суду першої інстанції у справі №127/35461/21,
та не мотивували їх відхилення.
За таких обставин суди зробили передчасний
висновок про визначення місця проживання дитини з одним із батьків без
дослідження вказаних обставин.
📗
Постанова ВС від 06.12.2023, Справа №638/14616/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/115654126
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління їїмайном. Верховний Суд вказав, що встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для іі вирішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на те, що це відповідатиме найкращим інтересам дитини. При цьому районний суд правильно врахував думку дитини, яка в судовому засіданні висловила своє бажання проживати саме з батьком.
1. Обставини
справи
Позивач звернулася до суду з позовом, у
якому просить визначити місце проживання малолітньої дитини разом з нею.
Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах
з відповідачем, упродовж яких у них народилася дитина.
Після припинення фактичних шлюбних
відносин дитина залишилася проживати з позивачкою, але згоди з питання місця
проживання дитини батьки не досягли, що стало приводом для звернення до суду.
Відповідач звернувся до суду із зустрічним
позовом, з метою визначити місце проживання дитини разом з батьком. Зустрічний
позов мотивує тим, що дитина з народження постійно проживала разом
з ним, він займався розвитком дитини та її здоров'ям. Зазначив, що мати дитини
не працює, постійного доходу не мала і не має. А тому просив суд визначити
місце проживання малолітньої дитини за місцем його проживання.
2.
Рішення судів першої та апеляційної
інстанцій
Рішенням суду першої інстанції у
задоволенні первісного позову відмовлено, задоволено зустрічний позов і
визначено місце проживання дитини з батьком. Рішення мотивоване тим, що
матеріали справи не містять доказів щодо негативного впливу батька на дитину, а
навпаки є докази, які свідчать про активні дії батька щодо створення необхідних
умов для гідного проживання та розвитку доньки. Мати дитини, яка, безсумнівно,
відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов'язок
піклуватися про здоров'я дитину, стан її розвитку, незалежно від того з ким
дитина буде проживати.
Постановою апеляційного суду місце
проживання дитини визначено з матір'ю на підставі того, що батько, хоча й
належним чином займається вихованням та утриманням дитини, однак, перешкоджаючи
матері у спілкуванні з донькою, позбавляє доньку як належної опіки і виховання
з боку матері, так і порушує її право на прямі контакти, що суперечить
найкращим інтересам дитини.
3.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове
обґрунтування
Не погоджуючись з рішенням суду
апеляційної інстанції, відповідач за первісним позовом звернувся до Верховного
Суду з касаційною скаргою, посилаючись на неправильне застосування апеляційним
судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права,
оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції просить скасувати та залишити
в силі рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд касаційну скаргу
задовольнив, вказавши, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції
вимогам статті 263 ЦПК України не відповідає.
На обґрунтування свого рішення зазначив,
що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та
інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу
чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на
об'єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків.
За змістом статті 171 СК України дитина
має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими
особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має
бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її
виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення
батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління
її майном.
Верховний Суд вважає, що згода дитини на
проживання з одним із батьків не є абсолютною для суду,
якщо така згода не буде відповідати та сприяти
захисту прав та інтересів дитини.
Встановивши фактичні обставини справи, які
мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов
обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання
дитини з батьком з огляду на те, що це відповідатиме найкращим інтересам
дитини. При цьому суд правильно врахував думку дитини, яка в судовому засіданні
висловила своє бажання проживати саме з батьком.
За таких обставин з огляду на інтереси самої дитини, враховуючи, у тому числі, сталі її соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан дитини, зокрема прихильність до батька, тривале проживання з ним, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доцільність проживання надалі дочки разом з батьком, що сприятиме якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Постанова Верховного Суду від 21.12.2023 у справі №754/1498/22
Законодавець
визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини.
Так, у випадку, якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо
того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути
вирішений органом опіки та піклування або судом. Якщо хтось із батьків не
погоджується з рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для
вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У цьому
випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та
піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд
може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
1. Обставини
справи
Позивач звернувся до суду, у якому просив
визнати протиправними і скасувати два висновки органу опіки та піклування щодо
визначення місця проживання малолітньої дитини: перший - щодо недоцільності
проживання дитини з батьком, другий - щодо доцільності проживання дитини з
матір'ю.
На обґрунтування позову зазначав, що в провадженні суду першої інстанції перебуває справа за позовом колишньої дружини до нього про визначення місця проживання дитини та за його зустрічним позовом до колишньої дружини про визначення місця проживання дитини з батьком. У межах цієї справи органом опіки та піклування були надані два висновки щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, які не відповідають дійсним обставинам справи, є упередженими, не відповідають вимогам СК України та Типового положення про комісію з питань захисту прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866. З огляду на наведене просив позов задовольнити.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Суд першої
інстанції у задоволенні позову відмовив, посилаючись на недоведеність позовних
вимог. Доводи позивача про те, що в основу висновків органу опіки та піклування
покладені неправдиві та сфальсифіковані дані, жодними належними та допустимими
доказами не 18 підтверджені.
Суд апеляційної
інстанції змінив рішення суду першої інстанції.
Постанова
апеляційного суду мотивована тим, що оскаржувані висновки є доказами у справі
про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом про визначення
місця проживання дитини з батьком, і підлягають оцінці в сукупності з іншими
доказами, відтак позивач має захищати свій інтерес під час судового розгляду
зазначеної справи, а не ініціювати окрему справу щодо
оскарження висновків органу опіки та піклування.
2.
Позиція Верховного Суду та
нормативно-правове обґрунтування
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Верховний Суд
касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної
інстанцій без змін, зазначивши, що оскаржувані судові рішення відповідають
вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Верховний Суд
зазначив, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання
участі у виховані дитини. Так, у випадку, якщо мати і батько, які проживають
окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня
дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або
судом. Якщо хтось із батьків не погоджується з рішенням органу опіки та
піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця
проживання дитини до суду. У цьому випадку законодавство не вимагає окремого
оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті
159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки
та піклування до вирішення спору.
У справі, що
переглядається, предметом оскарження є висновки органу опіки та піклування,
надані на виконання вимог статті 19 СК України, в межах розгляду цивільної
справи №754/1811/21 про визначення місця проживання дитини та зустрічним
позовом про визначення місця проживання дитини з батьком.
Отже, позивач
мав захищати свої права та інтереси під час судового розгляду у справі
№754/1811/21, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження висновків
органу опіки та піклування.
ВП ВС неодноразово звертала увагу на важливість дотримання принципу
процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є
неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року у справі №50/311-б,
пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18).
Оскільки
оскаржувані висновки органу опіки та піклування не породжують певних правових
наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин, для батьків
правові наслідки виникають виключно в результаті ухвалення судом рішення про
визначення місця проживання дитини. Під час розгляду цієї справи надається
оцінка усім доказам у сукупності, у тому числі й висновкам органу опіки та
піклування, які не мають наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір
про визначення місця проживання дитини.
За таких
обставин правильними є висновки апеляційного суду про відмову в задоволенні
позову з підстав, викладених у постанові.
📗
Постанова ВС від 21.11.2023, Справа №753/15815/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/115201910
Коли
батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх
батьківських обов’язків та в разі однакової прихильності дитини до обох
батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким
створено більш сприятливі умови для проживання дитини.
Отже,
суди під час вирішення спору про визначення місця проживання дитини мають
керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а при однаковому ставленні
батьків до виконання своїх батьківських обов’язків та забезпечення умов
проживання дитини враховувати сталі соціальні зв’язки, місце навчання,
психологічний стан тощо.
1. Обставини
справи
Позивач звернувся до суду з позовом про
визначення місця проживання дитини з батьком. Позовні вимоги обґрунтував тим,
що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільного сина.
Відповідач інколи поводилася агресивно стосовно дитини. На думку позивача, така
поведінка зумовлена залежністю від ігроманії в телефоні. Вона не займалася
вихованням і духовним розвитком дитини.
На час розгляду справи сторони припинили
шлюбні відносини, дитина проживає з батьком, який її забезпечує матеріально, а
також займається її вихованням і розвитком. Посилається на те, що він має
стабільний дохід, за останнім місцем роботи та місцем проживання
характеризується позитивно, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває,
повністю забезпечує сина всім необхідним, дитина має більшу прихильність до
нього, а відповідач не забезпечена власним житлом, майже не бере участі у житті
дитини, а тому просив визначити місце проживання малолітнього сина з ним.
Відповідач за первісним позовом звернулася
до суду із зустрічним позовом, у якому просила визначити місце проживання
малолітнього сина з нею. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона завжди
створювала всі необхідні умови для життя сина, піклувалася та піклується про
його здоров'я, орендує квартиру, у якій створено всі необхідні умови для
проживання сина, є працевлаштованою та отримує стабільний дохід, а отже, здатна
самостійно забезпечувати себе і дитину. Посилаючись на наведене, просила
визначити місце проживання малолітнього сина з нею.
2.
Рішення судів першої та апеляційної
інстанцій
Рішенням суду першої інстанції, залишеним
без змін постановою апеляційного суду, позовні вимоги позивача за первісним
позовом задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої
дитини разом з батьком.
Рішення суду першої інстанції, з висновком
якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що, зважаючи на малий вік
дитини, проживання дитини протягом більшого періоду свого життя від народження
з батьком, визначення місця проживання дитини з батьком відповідатиме його
найкращим інтересам, сприятиме розвитку дитини у безпечному, спокійному та
стійкому середовищі, де разом з ними проживають дідусь і бабуся. Суд не
встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця
проживання дитини з матір'ю, що приведе до зміни місця проживання дитини, буде
мати більш позитивний вплив на дитину, ніж залишення її проживати разом з
батьком, у звичному для неї середовищі.
3.
Позиція Верховного Суду та
нормативно-правове обґрунтування
Не погоджуючись з рішеннями судів
попередніх інстанцій, відповідачка звернулася до Верховного Суду з касаційною
скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх
інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права,
просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення
про задоволення її позовних вимог.
Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 161 СК
України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того,
з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися
органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця
проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання
своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них,
вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого
2019 року у справі №377/128/18 зазначено, що «тлумачення частини першої статті
161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місяця проживання
малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх
батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік
дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших
обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості
батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують
батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її
інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість
створення дитині умов для виховання і розвитку».
Верховний Суд зазначає, що міжнародні та
національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків
пріоритетним правом на проживання з дитиною, і посилається на рішення
Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі
«М. С. проти України», заява №2091/13, у якому суд зауважив, що при визначенні
найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два
аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків
із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або
неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її
розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є
неблагонадійним.
У постанові Верховного Суду від 06 червня
2019 року у справі №495/2106/17 вказано, що, коли батьки перебувають у рівних
умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов'язків та в разі
однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути
визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання
дитини.
Наведені правові висновки Верховного Суду
потрібно розуміти так, що суди під час вирішення спору про визначення місця
проживання дитини мають керуватися принципом якнайкращих інтересів дитини, а
при однаковому ставленні батьків до виконання своїх батьківських обов'язків та
забезпечення умов проживання дитини враховувати сталі соціальні зв'язки, місце
навчання, психологічний стан тощо. Ураховувавши малий вік дитини, її проживання
з народження за адресою батька, а також, що тривалий час за цією адресою дитина
проживає саме з батьком до якого має більшу прихильність і який може
забезпечити більш стабільні та звичні матеріально-побутові умови для
проживання, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд,
дійшов обґрунтованого висновку про те, що визначення місця проживання дитини з
батьком відповідатиме його найкращим інтересам.
📗
Визначаючи
місце проживання дитини з матір'ю, суди врахували, що батько дитини самостійно
і в односторонньому порядку змінив місце проживання дитини і з цього часу
чинить перешкоди у спілкуванні дитини з матір'ю, про що свідчать численні
звернення позивачки до правоохоронних органів. Поведінка батька щодо раптової
зміни місця проживання дитини, яка проживає з матір'ю, має прихильність до неї
та сталий зв'язок, не є такою, що відповідає найкращим інтересам дитини.
Зазначене свідчить про
надання переваги відповідачем своїм батьківським інтересам над інтересами дитини, оскільки дитина потребує спілкування з
кожним із батьків.
Позивачка
звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини. Позов
мотивує тим, що після розірвання шлюбу з відповідачем їхній син залишився
проживати разом з нею. Указувала, що дитині створені всі належні умови для її
проживання, виховання та розвитку. З моменту розірвання шлюбу дитина постійно
виражає бажання проживати з нею, оскільки дуже прив'язана до матері.
Позивачка
зазначала, що, перебуваючи разом з батьком, дитина не відвідує дитячий садок,
проявляє агресію, не має необхідного для неї розпорядку дня. На думку
позивачки, проживання сина в сім'ї відповідача негативно впливає на його
виховання та здоров'я, а на її зауваження стосовно неправильного ставлення до
процесу виховання дитини колишній чоловік належним чином не реагує. Посилаючись
на викладене, позивачка просила визначити місце проживання сина разом з
нею.
Відповідач за
первісним позовом звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив
визначити місце проживання дитини разом з ним. Зустрічну позовну заяву
мотивовано тим, що після розірвання шлюбу з позивачкою їхня спільна дитина
періодично проживала як з матір'ю, так і
з батьком, але з початку 2021 року син постійно проживає разом з ним разом з
родиною його батьків.
Указував, що
дитина забезпечена всім необхідним для її духовного та фізичного розвитку.
Колишня дружина, знаючи, що дитина проживає разом з ним, вчиняє скандали та
викликає поліцію, заявляючи про зникнення сина. Після перебування у матері, яка
вчиняє психологічний тиск щодо дитини, вона почувається пригнічено, постійно
виявляє бажання проживати саме з батьком.
На переконання
відповідача за первісним позовом, проживання дитини разом з ним буде сприяти
більш гармонійному та психологічно стабільному стану хлопчика, оскільки
він повністю опікується інтересами і потребами сина, піклується про нього,
приділяє багато уваги та часу для його розвитку. У батька з дитиною наявні
психологічний контакт, прив'язаність один до одного, спільні
інтереси. Наголошував на тому, що має офіційний стабільний дохід, у той час як
позивачка не працює, власного житла, майна чи доходу не має. Зазначав, що
аліменти, які він сплачує на утримання сина за судовим наказом, є джерелом
власного існування колишньої дружини.
2.
Рішення судів першої та апеляційної
інстанцій
Рішенням суду
першої інстанції первісний позов задоволено, визначено місце проживання
малолітньої дитини разом з матір'ю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано
тим, що дитина має прихильність як до матері, так і до батька, любить обох
батьків, однак, беручи до уваги всі встановлені у процесі розгляду справи
обставини та наявні у справі докази, проживання неповнолітнього з матір'ю
найкраще забезпечить його інтереси, духовний та фізичний розвиток. Щодо
висловленої думки дитини про бажання проживати разом з батьком суд, врахувавши
її вік, тривале протягом останнього часу проживання з батьком і відсутність
спілкування з матір'ю, можливість зміни ставлення залежно від зміни обставин,
також ураховуючи ситуацію, яка склалася в родині, та обстановку, в якій
перебуває дитина, зазначив, що дитина не може об'єктивно, незалежно та вільно
висловити свою думку щодо 19
предмета спору.
Постановою суду апеляційної інстанції
апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом задоволено частково. Рішення
суду першої інстанції змінено та виключено з другого абзацу резолютивної
частини рішення зазначення конкретної адреси проживання дитини.
Постанову суду
апеляційної інстанції мотивовано тим, що 20 дитина
має прихильність як до матері, так і до батька, що підтверджується висновками
психологів, однаково любить обох батьків, які мають належні умови для проживання
та виховання дитини, відсутнє негативне ставлення як до матері, так і до
батька. Сторони опікуються станом здоров'я сина, його навчанням та розвитком.
Разом з тим суд
врахував, що відповідач за первісним позовом самостійно і в односторонньому
порядку змінив місце проживання дитини і чинить перешкоди у спілкуванні дитини
з матір'ю, про що свідчать численні звернення позивачки до правоохоронних
органів. Апеляційний суд виходив з того, що така поведінка
батька дитини свідчить про надання переваги своїм батьківським
інтересам над інтересами дитини. Суд апеляційної інстанції вважав, що з огляду
на те, що батько, хоч і займається вихованням та утриманням дитини, однак,
перешкоджаючи матері у спілкуванні із сином, позбавляє його як належної опіки і
виховання з боку матері, так і порушує
їхнє право на прямі контакти, то у такому випадку
найкращим інтересам дитини буде відповідати її проживання разом з матір'ю, яка
має можливість забезпечити для сина належні умови для виховання,
фізичного та духовного розвитку і яка не здійснює перешкод батьку у спілкуванні
з дитиною.
Отже, суд
апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про
визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
3.
Позиція Верховного Суду та
нормативно-правове обґрунтування
У касаційній
скарзі відповідач за первісним позовом просить скасувати судові рішення та
ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову, посилаючись на
неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм
процесуального права.
Верховний Суд,
зазначивши, що рішення судів попередніх інстанцій вимогам закону відповідають,
касаційну скаргу залишив без задоволення з таких підстав.
Згідно зі
статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків
покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток
дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані
виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і
моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку
її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного
життя та праці.
Виховання дитини
має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод
людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей
українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у
суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності
всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними,
національними, релігійними групами.
Відповідно до
частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які
проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде
проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та
піклування або судом.
Під час
вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги
ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста
прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її
здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
При визначенні
місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих
інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім
обставинам справи, які мають значення для правильного
вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця
проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини,
враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний
стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків
на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду в складі
колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого
2019 року в справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) зазначено, що
«тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення
спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків
до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до
кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне
значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести,
зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і
дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до
дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і
дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». Судами
правильно установлено, що дитина має прихильність як до матері, так і до
батька, що підтверджується висновками психологів, однаково любить обох батьків,
обоє батьків мають належні умови для проживання та виховання сина, відсутнє
негативне ставлення як до матері, так і до батька. Сторони опікуються станом
здоров'я сина, його навчанням і розвитком. Як мати, так і батько дитини мають
задовільні умови для проживання, виховання та розвитку дитини.
Визначаючи місце проживання дитини з
матір'ю, суди врахували, що у грудні 2021 року батько дитини самостійно й в
односторонньому порядку змінив місце проживання дитини і з цього часу чинить
перешкоди у спілкуванні дитини з матір'ю, про що свідчать численні звернення
позивачки до правоохоронних органів.
Поведінка батька щодо раптової зміни місця
проживання дитини, яка проживає з матір'ю, має прихильність до неї та сталий
зв'язок, не є такою, що відповідає найкращим інтересам дитини.
Зазначене свідчить про надання переваги
відповідачем своїм батьківським інтересам над інтересами дитини, оскільки
дитина потребує спілкування з кожним із батьків.
Суди правильно виходили з того, що з
огляду на те, що батько, хоча й займається вихованням та утриманням дитини,
однак, перешкоджаючи матері у спілкуванні з сином, позбавляє його як належної
опіки і виховання з боку матері, так і порушує їхнє право на прямі контакти,
тому дійшли правильного висновку, що у такому випадку найкращим інтересам
дитини буде відповідати її проживання разом з матір'ю, яка має можливість
забезпечити для сина належні умови для виховання, фізичного та духовного
розвитку і яка не здійснює перешкод батьку у спілкуванні з дитиною.
Отже, за обставин встановлення судами
наявності конфлікту між колишнім подружжям і неприязних стосунків між ними,
суди дійшли правильного висновку про ухвалення рішення про визначення місця
проживання дитини з матір'ю всупереч думці дитини про бажання проживати з
батьком, оскільки така позиція дитини може бути зумовлена впливом батька, з
яким вона постійно проживає.
Детальніше з текстом постанови можна
ознайомитися за посиланням: https://revestr.court.gov.ua/Review/114848875
Верховний Суд вказує, що
саме собою пред’явлення позову про визначення місця проживання дитини з матір’ю
та оскарження надалі відповідачем рішення про задоволення цього позову в
апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані
питання щодо визначення місця проживання дитини. Позивачка як у касаційній
скарзі, так і в судах попередніх інстанцій наголошувала на тому, що відповідач
не заперечує проти проживання дитини разом з нею лише у зв'язку з тим, що вона
подала заяву про залишення позову про відшкодування додаткових витрат на дитину
без розгляду. Зазначала, що відповідач неодноразово погрожував відібрати
дитину, у зв'язку з чим вона й звернулася до суду із цим позовом.
Верховний
Суд наголошує на тому, що відсутність задокументованих заперечень з боку батька
щодо проживання дитини разом з матір'ю на момент пред'явлення позову про
визначення місця проживання дитини не дає підстав стверджувати про відсутність
предмета спору в такій справі.
Позивачка звернулася до суду з позовом до
колишнього чоловіка про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
Позов мотивувала тим, що після її звернення до суду з позовом про розірвання
шлюбу відповідач не бере участі у вихованні та утриманні доньки, не виявляє
зацікавленості її життям. Зазначала, що на момент пред'явлення цього позову
дитина проживає разом з матір'ю, яка забезпечує її всім необхідним.
Оскільки вона має постійне місце
проживання, постійне місце роботи та джерело існування, а також створила всі
умови для проживання, виховання та розвитку доньки, з огляду на інтереси дитини
позивачка просила визначити місце проживання дитини сторін разом з нею.
2.
Рішення судів першої та апеляційної
інстанцій
Рішенням суду першої інстанції позов
задоволено та визначено місце проживання дитини з матір'ю.
Своє рішення суд мотивував тим, що дитина
проживає разом з матір'ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний,
розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя,
необхідний для такого розвитку; дитина відвідує садочок, а мати має постійну
роботу, здатна забезпечити дитину усім необхідним. Відповідач зазначені
обставини за висновком суду не спростував.
Оскільки самі собою вимоги позивачки про
визначення місця проживання дитини разом з нею ґрунтуються на положеннях закону
та бажанні матері сприяти фізичному й розумовому розвитку дитини, то суд уважав
раціональним, аби дитина й надалі проживала разом з матір'ю. Водночас суд узяв
до уваги вік дитини та зауважив, що відповідач не позбавлений можливості брати
участь у її вихованні.
Постановою апеляційного суду апеляційну
скаргу відповідача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та
ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована
тим, що згідно з положеннями статей 161 СК України та 4 ЦПК України вирішення
судом питання місця проживання дитини допускається у разі відсутності між
батьками такої згоди, тобто за наявності спору. Проте, на переконання
апеляційного суду, матеріали справи не містять доказів того, що питання щодо
визначення місця проживання дитини з одним із батьків є спірним і це питання не
врегульовано між сторонами. Звертаючись до суду із позовною заявою, позивачка
не вказує про обставини, які слід кваліфікувати як наявність її порушеного
права.
Не погоджуючись з рішенням суду
апеляційної інстанції, позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною
скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального
права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване
судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Верховний Суд дійшов висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
У справі, яка переглядається, встановивши,
що дитина після розлучення сторін залишилася проживати разом з матір'ю, яка
забезпечує їй повний і гармонійний розвиток та рівень життя, необхідний для
такого розвитку; дитина відвідує дошкільний навчальний заклад, а мати має
постійну роботу, здатна забезпечити дитину усім необхідним, суд першої
інстанції дійшов правильного висновку про те, що визначення місця проживання
дитини разом з матір'ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини.
Натомість суд апеляційної інстанції,
скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в
задоволенні позову, виходив виключно з власного переконання про відсутність
спору між сторонами та відповідно права, яке підлягає судовому захисту.
Верховний Суд не погоджується з висновком
суду апеляційної інстанції про те, що в цій справі відсутній спір між батьками
з приводу визначення місця проживання дитини та зауважує, що:
-
по-перше,
у випадку, коли суд вважає, що у справі відсутній предмет спору, то суд своєю
ухвалою закриває провадження (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України), а
не відмовляє в задоволенні позову;
-
по-друге,
відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається
неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача
за такої ситуації є недоцільним і таким, що не призведе до виникнення бажаних
позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з
урахуванням їх домовленості між собою.
Натомість у справі, яка переглядається,
саме собою пред'явлення позивачкою позову про визначення місця проживання
дитини з матір'ю та оскарження надалі відповідачем рішення про задоволення
цього позову в апеляційному порядку дає підстави для висновку, що між сторонами
наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини.
Позивачка як у касаційній скарзі, так і в судах попередніх інстанцій
наголошувала на тому, що відповідач не заперечує проти проживання дитини разом
з нею лише у зв'язку з тим, що вона подала заяву про залишення позову про
відшкодування додаткових витрат на дитину без розгляду. Зазначала, що
відповідач неодноразово погрожував відібрати дитину, у зв'язку з чим вона й
звернулася до суду із цим позовом.
