📎https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/116639272
👨⚖️Суддя-доповідач: Крат В. І.
✅Висновок судової молекулярно-генетичної експертизи у справах про встановлення батьківства є лише одним із засобів доказування, який підлягає оцінці у сукупності із іншими доказами у справі. У разі відсутності висновку судової молекулярно-генетичної експертизи не виключається встановлення батьківства на підставі інших доказів
✔️Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини, зокрема, вказав, що: «хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов`язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов`язання можуть існувати позитивні зобов`язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов`язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню; проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 СК України).
У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір`ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій статті 128 цього Кодексу (стаття 130 СК України).
Тлумачення статті 130 СК України свідчить, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у справі № 592/4443/17 (провадження № 61-9923св22) зазначено: «відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв`язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це».
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналіз Єдиного державного реєстру свідчить, що у березні 2021 року ОСОБА_5 зверталася із заявою про встановлення факту батьківства та ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2021 року у справі № 367/2216/21 відкрито провадження. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2021 року заяву ОСОБА_5 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду у зв`язку із неявкою заявника у судове засідання.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина перша статті 263 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статі 76, 77, 79 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 297/3225/16-ц (провадження № 61-19259св19) зазначено, що:
«відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Комплексний аналіз норм пункту 3 частини першої статті 43, статті 180, частин першої, другої статті 227 ЦПК України свідчить, що про визнання обставин учасниками справи має, в тому числі, бути зазначено в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників або іншим чином визнано ці обставини саме під час розгляду спору в суді, а не поза його межами».
У справі, що переглядається:
при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилався на те, що він є засновником дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_4 . Рішенням виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 06 квітня 2021 року № 50/6 влаштовано ОСОБА_6 до дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_8 року у ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , які не перебували в зареєстрованому шлюбі, народилась спільна дитина - донька ОСОБА_6 . При реєстрації народження доньки запис про батька був зроблений зі слів матері - ОСОБА_5 , відповідно до частини першої статті 135 СК України. Позивач зазначав, що вони втрьох проживали разом однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , проте в зареєстрованому шлюбі не перебували. ОСОБА_8 безумовно визнавав себе батьком дитини, приймав активну участь у вихованні та матеріально забезпечував сім`ю. Вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет. ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 помер від захворювання на туберкульоз. Позивач просив встановити факт батьківства ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , щодо дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
при відмові у задоволенні позову суди послалися на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б із достовірністю підтверджували факт батьківства ОСОБА_8 щодо ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Суди зазначили, що позивачем не було заявлено клопотання про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи, тому встановлення факту батьківства померлого ОСОБА_8 щодо ОСОБА_6 без проведення відповідної судової молекулярно-генетичної експертизи лише на підставі наданих доказів, як-то показань свідків, які є суперечливими, однієї фотокартки, інших письмових доказів, із яких не вбачається спільне проживання однією сім`єю ОСОБА_13 та ОСОБА_8 в період з грудня 2015 року по 25 березня 2019 року, неможливе;
суди не врахували, що обставини, що входять до предмету доказування, можуть встановлюватися такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. При вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це;
суди не звернули уваги на те, що висновок судової молекулярно-генетичної експертизи у справах про встановлення батьківства є лише одним із засобів доказування, який підлягає оцінці у сукупності із іншими доказами у справі. У разі відсутності висновку судової молекулярно-генетичної експертизи не виключається встановлення батьківства на підставі інших доказів;
суди вказали, що стороною позивача не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження проведення реєстрації народження дитини відповідно до частини першої статті 135 СК , клопотання про їх витребування судом також не було заявлено. Проте суди не звернули уваги на те, що у рішенні виконавчого комітету Ірпінської міської раді № 50/8 від 06 квітня 2021 року про встановлення малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статусу дитини-сироти вказано, що «відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 СК України». Також у цьому рішенні є посилання на витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, де зазначено, що відомості про батька дитини вказані відповідно до частини першої статті 135 СК України, за № 00030186495 від 01 квітня 2021 року (а.с. 19). Зазначені обставини також зафіксовані у рішенні виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 06 квітня 2021 року № 50/6 про влаштування ОСОБА_6 до дитячого будинку сімейного типу родини ОСОБА_4 (а. с. 20, 21);
суди не надали оцінки показанням відповідача ОСОБА_2 про те, що у 2012 році у ОСОБА_27 народилася донька ОСОБА_14 , народження якої задля отримання соціальних виплат було зареєстровано відповідно до частини першої статті 135 СК України та зазначено батьком не існуючу людину - ОСОБА_12 . Оскільки ОСОБА_27 достовірно було відомо про стан здоров`я ОСОБА_8 , який був хворий на туберкульоз, та про наслідки цієї хвороби, з метою отримання у подальшому спадщини її донькою зазначила відомості про батька дитини - « ОСОБА_16 ». Із пологового будинку ОСОБА_13 із дитиною приїхала до ОСОБА_8 і вони утрьох проживали разом. ОСОБА_8 добре ставився до дитини, гуляв із нею, жили вони на дитячі гроші та гроші, за які було продано земельну ділянку ОСОБА_8 і його матері;
зазначивши, що на підтвердження спільного проживання ОСОБА_27 та ОСОБА_8 з 2005 року по день смерті останнього не надано належних допустимих та достатніх доказів, суди не врахували, що відповідач у письмових поясненнях визнавав факт спільного проживання з 2005 року ОСОБА_27 та ОСОБА_8 (а. с. 153-155);
ОСОБА_1 акцентував увагу на тому, що ОСОБА_5 зверталася із заявою про встановлення факту батьківства. Поза увагою судів залишилось те, що у березні 2021 року ОСОБА_5 зверталася із заявою про встановлення факту батьківства та ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 29 березня 2021 року у справі № 367/2216/21 відкрито провадження. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 26 листопада 2021 року заяву ОСОБА_5 про встановлення факту батьківства залишено без розгляду у зв`язку із неявкою заявника у судове засідання.
За таких обставин суди зробили передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.
Немає коментарів:
Дописати коментар