СПІР ПРО ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ

Постанова КЦС ВС, 14.12.2023 №127/20368/21 (61-10159св23), Суддя-доповідач: Русинчук М. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/115898872

При вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07.12.2006).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (ч.1 ст. 161 СК України).

Тлумачення ч.1 ст.161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст.171 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

✅У постанові ВП ВС від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зазначено, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої ВРУ 27.02.1991, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним ВП ВС вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14.12.2016 у справі № 6-2445цс16 та від 12.07.2017 у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст.161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. ВП ВС вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 14.02.2019 в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення ч.1 ст.161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

✅У постанові ВС у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 28.12.2020 у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20) зазначено: «закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов`язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності».

✅У постанові ВС у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 30.10.2019  у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що: «питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства».

✅У постанові ВС у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 24.11.2021 в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».

✅У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 13.06.2022 у справі №766/17903/19 (провадження № 61-10379св21) зазначено: «визначаючи місце проживання дитини, надавши належну оцінку усім обставинам справи, зокрема тому, що позивач і відповідач працевлаштовані та отримують дохід, мають постійне місце проживання, суд першої інстанції зробив висновок, що обидві сторони можуть забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини. Суди попередніх інстанцій врахували, що ОСОБА_1 не сплачує аліменти на доньку, присуджені з травня 2019 року, та не турбується про забезпечення дитини найнеобхіднішим. У суді апеляційної інстанції пояснення ОСОБА_1 щодо існування заборгованості зводилися до негативного ставлення до відповідача. Також суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ОСОБА_2 та її матір не дають йому можливості спілкуватися з дочкою, до органу опіки та піклування з питання визначення порядку та способу участі у спілкуванні та вихованні дитини не звертався. Апеляційний суд взяв до уваги, що у ОСОБА_1 змінився спосіб життя, він утворив нову сім`ю з іншою жінкою, протягом тривалого часу не виявляв матеріальної турботи про доньку, якій на час ухвалення рішення судом першої інстанції виповнилося 5 років та яка з часу початку окремого проживання батьків тривалий період проживає з мамою та бабусею. Суди також дали оцінку висновку органу опіки та піклування, наданому з приводу вирішення первісного позову, та дійшли переконання, що він не ґрунтується на належно встановлених та досліджених обставинах справи, тому з урахуванням частини шостої статті 19 СК України визнали його таким, що не відповідає дійсним обставинам справи. ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що залишення малолітньої ОСОБА_3 у її матері ОСОБА_2 є небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини. Отже, на час ухвалення оскаржуваних рішень судами не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком, яке призведе до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. З огляду на такі обставини суди правильно врахували інтереси дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту і не встановили вагомих підстав змінювати місце її проживання. Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Виходячи зі встановлених обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди, визначаючи місце проживання малолітньої дитини з матір`ю, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку у звичному для неї середовищі. У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, в першу чергу, між батьками, визначене судами місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 16.06.2021  у справі № 623/349/19 (провадження № 61-4654св21) вказано, що: «рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім - права батьків. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюбні відносини, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку».

ЄСПЛ вказав, що «питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - відзастосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем (див. згадане рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, п.71 і 89, від 13.10.2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини» (), пункт 46, та «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само). Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню (див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії» (), заява № 41526/10, п.92 і 93 та 147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само) (LEVCHUK v. UKRAINE, № 17496/19, § 78, 80, ЄСПЛ, від 03.09.2020).

Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов`язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (ч.4 ст.22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Тлумачення вказаної норми свідчить, що законодавець поклав на суд обов`язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини.

Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов`язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини слід також перевіряти при вирішенні питання про забезпечення позову у справах про визначення місця проживання дитини.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати КЦС від 22.06.2022 у справі № 757/33742/19-ц (провадження № 61-21029св21).

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ч.3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.12.2021 у справі № 127/35461/21 за заявою ОСОБА_3 , за участю заінтересованої особи - ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису, заяву ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису задоволено, видано обмежувальний припис ОСОБА_1 на строк 6 місяців з такими заборонами: заборонено наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_3 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 29.12.2021 у справі № 127/35461/21 встановлено, що: «сторони перебували у шлюбі, від шлюбу мають сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 09 вересня 2021 року. Під час спільного проживання з ОСОБА_1 останній постійно підіймав руку на ОСОБА_3 , висловлювався нецензурною лайкою, завдавав тілесних ушкоджень, внаслідок чого ОСОБА_3 зверталась до правоохоронних органів».

Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.1-3 ст.89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що батьки дитини мають місце проживання, створили всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини;

суд першої інстанції, визначаючи місце проживання дитини із матір`ю, вказав, що на час ухвалення рішення судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину. Судом враховано, що ОСОБА_1 позбавлений батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , притягався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, тобто за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння;

суд апеляційної інстанції, визначаючи місце проживання дитини із батьком, зазначив, що ОСОБА_5 тривалий час проживає разом із батьком, який його виховує, за адресою: АДРЕСА_2 , дитина проявляє прив`язаність до батька, має тісний емоційний зв`язок із ним, який піклується про нього та відіграє важливу роль у його житті, що підтверджується доказами, наданими ОСОБА_1 , та поясненнями самого ОСОБА_5 в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, а тому відокремлення його від батька може призвести до психотравми дитини, що прямо суперечить його інтересам;

у касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на те, що апеляційний суд не врахував, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.12.2021 у справі №127/35461/21 видано обмежувальний припис ОСОБА_1 на строк 6 місяців, а саме: заборонено наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_3 ; заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_3 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому ОСОБА_1 , переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборонено вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_3 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Під час розгляду справи № 127/35461/21 встановлено, що ОСОБА_1 постійно здійснював фізичне насильство відносно ОСОБА_3 , завдавав тілесних ушкоджень, висловлювався нецензурною лайкою, що було підставою для звернення до правоохоронних органів;

про зазначені обставини ОСОБА_3 вказувала в заяві про перегляд заочного рішення (т. 1, а. с. 92-94), у зустрічній позовній заяві (т. 1, а. с. 149) та надала копію рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29.12.2021 у справі № 127/35461/21 (т. 1, а. с. 107);

у рішенні Вінницького міського суду Вінницької області від 29.12.2021 у справі № 127/35461/21 встановлено, що ОСОБА_1 висловлювався нецензурною лайкою, завдавав ОСОБА_3 тілесних ушкоджень, що було підставою длязвернення останньоїдо правоохоронних органів;

суди не врахували, що законодавець поклав на суд обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково необхдіно перевіряти, чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності. Зазначені обставини належить також перевіряти при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини;

суди не перевірили тверджень ОСОБА_3 про вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства відносно неї. Апеляційний суд за відсутності законних підстав вказав, що справа була розглянута за відсутності правопорушникаі в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив, що йому невідомо про обставини зазначеноїсправи;

суди не надали належної правової оцінки обставинам, встановленим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29.12.2021 у справі № 127/35461/21, та не мотивували їх відхилення.