ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ. ПИТАННЯ ВТСНОВКУ ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ

Постанова ОП КЦС від 11.12.2023 № 523/19706/19 (61-12112сво22), Суддя-доповідач: Червинська М. Є.,  https://reyestr.court.gov.ua/Review/115859340

✅Передбачена ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна (у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо), суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору

✔️ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

У справі, яка є предметом перегляду об`єднаної палати, у контексті першочергового врахування найкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів саме визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю відповідатиме її інтересам, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Водночас касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, розглянули справу за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання батька, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду справи, що є порушенням частини п`ятої статті 19 СК України.

В цій справі при вирішенні позову орган опіки та піклування приймав участь у розгляді справи, проте висновок щодо розв`язання спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини не надав, з посиланням на неможливість його надання.

За загальним правилом, передбаченим ст.19 СК України та ст.56 ЦПК України, у спорах між батьками про визначення місця проживання малолітньої дитини участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Повноваження органів опіки та піклування надавати висновки, їх вид і форма деталізуються у Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженому ПКМУ від 24.09.2008 № 866 (далі - Порядок).

Зокрема, в ньому зазначено, що під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини.

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім`ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов`язки з виховання дитини та догляду за нею.

Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини.

Згідно із пунктом 74 зазначеного Порядку під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

У частинах четвертій ? шостій статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення змісту зазначених приписів Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що вони не допускають виключень щодо неотримання письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок.

Наведені вище положення статті 19 СК та Порядку знайшли своє відображення у процесуальному законодавстві, з якого слідує, що такі органи займають самостійне процесуальне становище, беручи участь у судовій справі.

Так, згідно із частиною шостою статті 56 ЦПК України органи державної влади та місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Висновок владних органів містить дві складові: 1) відомості про факти, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного розгляду та вирішення справи; 2) рекомендацію конкретного органу про те, як необхідно з точки зору державного інтересу (захист прав та інтересів дітей) вирішити справу, тобто висновок про факти та право.

Вказане дозволяє віднести висновки до засобів доказування (письмових доказів). Як й інші докази, вони не мають для суду наперед встановленої сили.

У випадку неможливості надати висновок, який ґрунтується на обстеженні умов, орган опіки і піклування з метою захисту інтересів дитини має використати всі можливі варіанти одержання інформації і оцінки обставин, що склалися, і за можливістю надати висновок з посиланням на бесіди із родичами, знайомими, або з посиланням на інші документи та із вказівкою на те, що обстежити безпосередньо умови проживання неможливо.

Однак винесення рішення у справі не може ставитися у залежність від наявності чи відсутності відповідного висновку. Адже згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб. Органи державної влади і місцевого самоврядування, надаючи висновок, діють паралельно із судом - захищаючи права та інтереси дитини і тим самим допомагають суду здійснювати захист відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України.

Такі висновки, безумовно, мають велике значення для ухвалення судом законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Адже висновок органів державної влади та місцевого самоврядування формується із урахуванням досвіду у певній сфері, в межах компетенції відповідного органу та на основі його повноважень.

Однак не вчинення таких захисних дій з боку владного органу у вигляді неподання висновку не може слугувати підставою для відмови або для зволікання у захисті з боку суду. Адже здійснення правосуддя, захист прав та інтересів дітей не може ставитися у залежність від можливості здійснення владними органами своїх повноважень.

Тому у випадку ненадання висновку органом опіки та піклування, залученим до участі у справі, суд може надати додатковий строк відповідному органу, відклавши розгляд справи. Однак відмовити у винесенні рішення у справі чи зупинити провадження у справі через відсутність такого висновку суд не може.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що ОСОБА_1 , з метою визначення місця проживання їх з відповідачем спільної дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зверталась до Одеської міської ради як органу опіки і піклування, подавши для цього документи, визначені пунктом 72 Порядку.

У висновку від 30 листопада 2020 року Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради зазначив, що не має достатньо підстав для остаточного висновку щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки ОСОБА_2 на засідання ради не з`явився, а встановити його місце знаходження не вдалось.

Надавши належну оцінку усім обставинам справи, взявши до уваги вік дитини, дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованих висновків про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_1 .

Наявність підстав для визначення місця проживання малолітньої доньки сторін із матір`ю пов`язується також із тим, що батько, змінивши у грудні 2019 року місце проживання малолітньої доньки без згоди матері та не повернувши її матері, позбавив її як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушив їхнє право на прямі контакти, що суперечить найкращим інтересам дитини.

Виходячи з обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з матір`ю, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини, сприятиме повноцінному її вихованню та розвитку.

На час ухвалення оскаржуваних судових рішень не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що проживання дитини з батьком буде мати більш позитивний вплив на дитину, ніж визначення місця проживання малолітньої доньки з матір`ю.

Отже суди, врахувавши наведені положення міжнародного права та національного законодавства, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, врахувавши інтереси малолітньої дитини, її малолітній вік, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також, дотримуючись балансу між її інтересами, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в інтересах дитини, обґрунтовано задовольнили позов ОСОБА_1 .

Також слід зазначити, що батько дитини не заявив вимог про визначення місця проживання доньки з ним, зустрічний позов не пред`явив.

При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.

Водночас визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю не позбавляє батька дитини батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.  

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), від 15 березня 2023 року у справі № 759/5336/19 (провадження № 61-9819св22).

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених вище положень закону, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень.

Аргументи касаційної скарги про відмову апеляційним судом у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням на території України військового стану не заслуговують на увагу, оскільки між зазначеними обставинами та неявкою в судове засідання має бути причинний зв`язок, підтверджений належними доказами.

Проте, окрім наявності воєнних дій на території України, представник відповідача - адвокат Підопригора Є.М. не посилався на будь-які інші обставини, які перешкоджали з`явитися в судове засідання, призначене на 08 жовтня 2022 року.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, розглянули справу за відсутності висновку органу опіки та піклування за місцем проживання батька, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду справи, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відхиляє, оскільки передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами.

Встановивши фактичні обставини справи на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визначення місця проживання дитини з матір`ю за відсутності висновку органу опіки та піклування. З врахуванням того, що в цій справі такий висновок орган опіки відмовився надати з огляду на відсутність можливості оглянути умови проживання дитини, батька тощо у зв`язку з тим, що батько ухиляється від обстеження та встановити його місце знаходження органу опіки не вдалось, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду погоджується з судовими рішення про визначення місця проживання дитини.

За викладених обставин Верховний Суд у складі ОП КЦС не вбачає підстави для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати КЦС від 14.02.2023 у справі № 208/4682/20 (провадження № 61-11294св22).

Висновки щодо застосування норми права

У постанові палати, об`єднаної палати, ВП ВС має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (ч.2 ст.416 ЦПК України).

На підставі викладеного, ч.2 ст.416 ЦПК України, ОП КЦС висловлює такі висновки про застосування норм права.

Передбачена ч.4, 5 ст.19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами ч.4, 5 ст.19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

🤗Канал ЦДСП у "Telegram": https://t.me/cdoslidzennasp