Вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі

Постанова КЦС ВС від 02.08.2023 №2-7539/08 (61-12934 св 22): https://reyestr.court.gov.ua/Review/112609462

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові ВС України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постанові ВП ВС від 21.11.2018 у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

ВП ВС зауважувала, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 (п.6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, провадження № 14-67цс20 (п.82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19 (пункт 63)).

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Частинами першою, четвертою статті 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова ВС від 16.01.2023 у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22)).

Верховний Суд ураховує, що суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (п.27 постанови ВП ВС від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (п.58 постанови ВП ВС від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша

статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

За змістом ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Справа, яка переглядається Верховним Судом, розглядалася судами неодноразово, у тому числі судом касаційної інстанції (провадження № 61-36868св18). У справі вирішувалося питання про поділ багатьох об`єктів нерухомого та рухомого майна подружжя.

Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 . Поділ спільного рухомого та нерухомого майна здійснив у запропонований позивачем спосіб, зокрема виділив останній все спільно нажите майно подружжя.

У подальшому у силу принципу диспозитивності цивільного судочинства та меж апеляційного перегляду предметом спору є лише поділ нерухомого майна подружжя.

Останньою постановою суду апеляційної інстанції від 21.11.2022 скасовано рішення районного суду в частині позовних вимог ОСОБА_1 про поділ нерухомого майна подружжя та частково задоволено позовні вимоги в цій частині. Суд уважав, що квартири АДРЕСА_4, АДРЕСА_6, АДРЕСА_2 були придбані сторонами за час їх перебування у зареєстрованому шлюбі, є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя, тому підлягають поділу між ними шляхом визнання за кожним із них права власності на 1/2 частини спірних квартир (ч.1 ст.70 СК України). Вимоги про присудження одній із сторін грошової компенсації сторонами не заявлялися.

Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду у частині поділу квартири АДРЕСА_3 між сторонами по 1/2 за кожним.

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року, скасовуючи судове рішення суду апеляційної інстанції у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та направляючи справу на новий апеляційний розгляд у цій частині, вказав про необхідність поділу майна, виходячи з рівності часток подружжя у спірному майні (провадження № 61-36868св18).

У силу положень ч.5 ст.411 ЦПК України, ч.1 ст.417 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Левіт В. С., не погоджується із застосованим судом апеляційної інстанції варіантом поділу майна.

Зокрема вказує, що позивач є власником 443/1000 частини квартири під номером АДРЕСА_3 на підставі договору дарування, укладеного 04.09.2004 між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 (а. с. 34, т. 1).

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.60, 69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України) відповідно до ч.2, 3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто;

речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в ст.57 СК України, у п.1-3 ч.1 якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

За положеннями зазначених норм при вирішенні питання про правовий режим майна подружжя з`ясуванню підлягають як підстави й час набуття такого майна, так і обставини, що свідчать про окреме проживання подружжя у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин до розірвання шлюбу.

Проте суд апеляційної інстанцій не врахував указане, у зв`язку з чим помилково визнав об`єктом права спільної сумісної власності подружжя 443/1000 частин квартир

АДРЕСА_3, яка належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування, відтак, є її особистою приватною власністю, й не входить до складу спільного майна подружжя, що підлягає поділу.

Таким чином, доводи касаційної скарги у цій частині є обґрунтованими. З урахуванням викладеного, у силу статті 400 ЦПК України у відповідній частині скасуванню й рішенням районного суду.

Крім цього, заявник касаційної скарги зазначає, що правовий статус квартир, про поділ яких заявлено у позові від 23.06.2008, змінено на нежитлові приміщення.

Надаючи оцінку вказаним доводам, Верховний Суд виходить із того, що спір не стосується правового статусу спільного майна подружжя. Переведення спірного нерухомого майна у нежитловий фонд відбулося

вже після ухвалення районним судом рішення у даній справі, що не заперечується сторонами. Цей факт не спростовує, що спірне нерухоме майно є спільним майном подружжя і підлягає поділу, незалежно від того, який воно має статус.

При цьому ОСОБА_1 зверталася до суду першої інстанції із заявою про роз`яснення рішення суду (а. с. 55, т. 1) у частині його виконання, оскільки було змінено статус квартири АДРЕСА_1 на нежитлове приміщення, яку ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 вересня 2008 року (а. с. 57, т. 1) було задоволено. Судом роз`яснено, що у процесі виконання і реєстрації рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2008 року, як правовстановлюючого документа, слід ураховувати змінений у процесі розгляду справи статус приміщення з житлового на нежитлове - офіс-магазин відповідно до оформлених документів.

Відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду з цих підстав.

Верховний Суд ураховує, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). У випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах:

від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19), від 09 червня 2021 року у справі № 537/5528/16 (провадження № 61-11253св20).

Тобто, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.

Суд касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції розглянув таку можливість, проте, з урахуванням конкретних обставини даного спору.